Біологія 5 МСТУ, 04.11.21, урок №31

 Урок №31

Тема програми: Біологічні основи здорового способу життя.

Тема уроку: Захворювання, що передаються статевим щляхом

Опрацювати конспект

 Захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), мають також назву "венеричні захворювання". В останні роки частота цих захворювань збільшилася. Таких захворювань, згідно із класифікацією BOO3 – 21.

 Вони поділяються на три групи:

    Класичні венеричні хвороби: сифіліс; гонорейна інфекція та ін. Інші ЗПСШ з ураженням статевих органів: урогенітальний хламідіоз; урогенітальний трихомоніаз; урогенітальний мікоплазмоз; кандидоз; генітальний герпес; гострокінцеві кондиломи; генітальний контагіозний молюск та ін. 

   З переважним ураженням інших органів: інфекція, зумовлена ВІЛ; гепатит В; цитомегаловірусна інфекція та ін. На відміну від інших захворювань, ЗПСШ у більшості випадків спричинені незахищеним статевим актом без використання презервативів.       Мікроорганізми, які є збудниками ЗПСШ, досить різноманітні: бліда трепонема, гонокок Нейсера, піхвові трихомонади, хламідії, мікоплазми та інші. 

Усі ЗПСШ мають низку характерних симптомів, таких, як патологічні виділення з піхви; часте болісне сечовипускання; підвищення температури тіла; біль у животі; свербіж у ділянці статевих органів; біль під час статевого акту. 

    Перебіг багатьох ЗПСШ на ранніх стадіях є малосимптомним, і більшість людей не звертають на них увагу, доки не розвиваються серйозні симптоми, а значить важкі ураження. Наслідки усіх ЗПСШ дуже серйозні: безпліддя (у 20-40 % чоловіків та 55-85 % жінок з невилікованими ЗПСШ); запальні процеси статевих органів; порушення сексуальної функції; позаматкова вагітність; невиношування вагітності; мертвонародження; збільшення частоти захворювання на рак шийки матки; хронічний тазовий біль. 

Профілактика: 

уникнення випадкових статевих стосунків; 

у разі випадкових статевих стосунків – використання презерватива; 

дотримання елементарних правил гігієни статевих органів. 

Гонорея є венеричним захворюванням, яке передається від людини до людини. Збудник – гонокок Нейсера. Гонокок добре розмножується там, де є циліндричний епітелій (сечовивідний канал, матка, маткові труби, пряма кишка тощо). На багатошаровому плоскому епітелії гонокок розвивається погано. Тому слизова оболонка піхви та сечового міхура — рідка локалізація гонорейного процесу. Серед дорослих гонорея передається в основному статевим шляхом, серед дітей — контактним, через побутові речі. Гонорея — загальне захворювання організму. Гонорейна інфекція, уражаючи переважно сечостатеві органи, зумовлює виражені структурні зміни та порушення функції цих органів.Гонокок здатний проникати через ушкоджений епітелій слизових оболонок, спричинюючи запальну реакцію в прилеглих тканинах. Крім того, з первинних вогнищ ураження гонокок може гематогенним або лімфогенним шляхом потрапляти в окремі органи та тканини (гонококовий ендокардит, перикардит, гоніт тощо).

 Класифікація. 

За клінічним перебігом розрізняють:

 • гостру форму (тривалість захворювання до 2 міс);

 • хронічну форму (тривалість захворювання понад 2 міс або з невизначеним початком); 

• латентну (приховану) форму гонореї — хворі є джерелом зараження, у них не вдається виявити ні клінічних симптомів захворювання, ні гонококів. 

Розрізняють неускладнену та ускладнену форми гонореї. 

У разі неускладненої форми гонореї запальний процес не виходить за межі підслизового шару статевих органів і не залишає у них грубих ушкоджень (спайки, рубці, деформації тощо). Неускладнена форма гонореї виліковується повністю. 

До ускладнених форм гонореї відносять: 

• захворювання, які супроводжуються ускладненнями у статевих шляхах; 

• гонококові метастази (артрит, перитоніт, остеомієліт, ендокардит, перикардит, плеврит, захворювання кровоносних судин, м'язів, сухожилків, очей); 

Важливе значення має анамнез: 

• випадковий статевий зв'язок, різі під час сечовипускання, поява виділень слизистогнійного характеру, які спричиняють подразнення в ділянці зовнішніх статевих органів і залишають на білизні темно-зелені й зелені плями тощо; 

• порушення менструального циклу з частими загостреннями запального процесу в придатках матки; 

• розвиток двобічного запального процесу в придатках матки після менструації, аборту та пологів, вторинне безпліддя; 

• наявність у минулому або зараз гонореї в чоловіка.

 Основні симптоми: у чоловіків болісне сечовипускання, можливі виділення з пеніса; у жінок – печіння при сечовипусканні, збільшення кількості піхвових виділень, болі внизу живота. Симптоми виявляються через 2—21 день після зараження. При відсутності лікування можливі безплідність, артрит й утруднене сечовипускання. Особиста профілактика гонореї у жінок менш надійна, ніж у чоловіків, що пояснюється особливістю будови жіночих статевих органів. Кращим профілактичним засобом є застосування презерватива. Важливе значення у профілактиці гонореї має санітарно-просвітницька робота.

 Сифіліс спричиняється бактерією — блідою спірохетою, яка під час дослідження під мікроскопом має вигляд тонесенької блідої хвилястої ниточки, що здатна до поступальних і коливальних рухів. Вона дуже чутлива до різноманітних зовнішніх впливів, швидко гине під час висихання, під впливом різних дезінфекційних речовин, а також спирту. 

Можливі шляхи зараження:

 •статевий – основний; 

•орально-генітальні, 

гомосексуальні контакти; 

•побутовий — переважно у дітей під час тісного побутового контакту (спання разом із хворими, користування спільними гігієнічними предметами тощо).

 Побутовий шлях зараження у дорослих спостерігається надзвичайно рідко, наприклад під час поцілунків, коли на слизовій оболонці губ є сифілітична висипка з вологою поверхнею, де міститься багато збудників; 

• професійний — під час обстеження хворих на сифіліс, у яких на шкірі чи слизовій оболонці є висипка з вологою поверхнею, під час виконання певних процедур медичною сестрою, у разі недотримання правил асептики; 

• трансплацентарний (через плаценту) — у випадках, коли вагітна хвора на сифіліс, особливо вторинний. Тоді в дитини розвивається природжений сифіліс; 

• трансфузійний (надзвичайно рідко) — внаслідок переливання крові, взятої від хворого на виявлення сифілісу. З часу проникнення збудника в організм і до перших проявів хвороби минає в середньому 3-4 тиж. Це так званий інкубаційній період. Збудник уже потрапив до організму, але у хворого немає жодних скарг і проявів хвороби. Після закінчення інкубаційного періоду тільки на місці проникнення збудника з'являються перші прояви. Це так званий твердий шанкр. У самій назві підкреслюється важлива особливість — щільність в основі шанкру. Величина — від кількох міліметрів до кількох сантиметрів. Шанкр може розміщуватися на шийці матки, на стегнах, у ділянці лобка. Приблизно через тиждень у разі локалізації шанкру на статевих органах збільшуються пахвинні лімфатичні вузли (склероаденіт, бубон). Це первинний період сифілісу, який від часу появи шанкру триває 6-8 тиж (перші 3-4 тиж первинний серонегативний період, коли реакція Вассермана негативна, і наступні 3-4 тиж, коли реакція Вассермана позитивна). Через 6-8 тиж після розвитку твердого шанкру у хворих може підвищуватися температура тіла, розвиватися нічний головний біль, біль у кістках. Це так званий продромальний період. У цей час збудники інтенсивно розмножуються, потрапляють у кров (трепонемний сепсис), й у хворих на шкірі та слизових оболонках з'являється розсіяна висипка. Це означає, що сифіліс перейшов у вторинний період. Першою висипкою є розеоли — невеличкі (0,5—1 см) запальні червоні плями на шкірі тулуба, живота, кінцівок, які не спричиняють свербіж, зникають тимчасово під час натискування пальцем, не підвищуються над рівнем шкіри, не лущаться. Згодом з'являються вузлики (папули), дуже рідко — гноячки, може випадати волосся. У цей час на шкірі та слизових оболонках статевих органів можуть з'являтись ерозивні вузлики (папули). Вони негострозапальні, щільні, діаметром від кількох міліметрів до 1 см, з вологою поверхнею, на якій є багато збудників (блідих трепонем), тому вони дуже заразні. Вони теж не спричиняють суб'єктивних відчуттів. У результаті тертя та подразнення ці вузлики збільшуються, ущільнюються й перетворюються на так звані гіпертрофічні папули або широкі кондиломи діаметром 0,5—1 см і більше, щільні, підвищуються над рівнем шкіри, негострозапальні, неболісні під час пальпації, поверхня рівна або горбкувата, іноді волога. На поверхні широких кондилом є теж дуже багато збудників — вони дуже заразні. 

Лікування сифілісу проводять препаратами пеніциліну (біцилін, ретарпен, екстенцилін) у шкірно-венерологічних диспансерах, відповідно до інструкцій, затверджених МОЗ України. Профілактичні заходи:

 уникнення випадкових дошлюбних і позашлюбних статевих стосунків. У разі випадкових статевих стосунків методом профілактики сифілісу є використання презерватива. У разі пошкодження презерватива чи здійснення статевого акту без його використання слід ретельно обмити зовнішні статеві органи теплою водою з милом, а потім після сечовипускання пронести в перші дві години оброблення статевих органів 0,05 % розчином хлоргексидину біглюконату. Генітальний герпес — викликається вірусами, передається статевим шляхом. Існує два різновиди цієї хвороби. Перший — має вигляд висипки навколо геніталій, другий — у вигляді водяних пухирців на обличчі. У зараженої людини наявні ранки герпеса, у чоловіків — на геніталіях, у жінок — глибоко в порожнині піхви. Інфекція виявляється у вигляді червоних висипань з білими виразками, що мають вигляд невеликих пухирців. Виразки можуть з'явитися на пенісі, анальному отворі, піхві, у роті, тобто там, куди потрапив вірус. Хвороба може супроводжуватися болісним сечовипусканням, підвищенням температури, хворобливістю в місці виникнення інфекції. Вірус, що потрапив в організм вагітної жінки, може викликати сліпоту, глухоту і навіть смерть дитини. Згодом вірус уражає нервову систему зараженої людини.